top of page

КОЧЕТОВ Віктора та Сергія Кочетових

Чи існував секс у СРСР, наскільки важко було дістати ковбасу та що таке "Горизонтоманія"? Музей Харківської школи фотографії (MOKSOP) в 2018 році випустив фотокнигу батька та сина Віктора та Сергія Кочетових "КОЧЕТОВ". Віктор та Сергій створили впізнаваний іронічний стиль бачення навколишнього світу, довівши популярну в харківській фотографії традицію «луриків» до ії естетичних меж. До фотокниги включено світлини, зроблені протягом 1970 – 2000 хх. років.

Похід в магазин. Віктор та Сергій Кочетови, 1994 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про те, як Віктор отримав свій перший панорамний фотоапарат


"У 1977 році я влаштувався на роботу в компанію, яка займалася організацією масових видовищ в період різноманітних свят. У власності фірми була панорамна камера. Завдання фотографа при такій зйомці, крім фрагментів дії, показати масштаб події і не пропустити головні і важливі моменти сценарію. Зняті цієї ж камерою, почали з'являтися фотографії, на яких відсутнє і головне і важливе, але з'явилося те, що, як кажуть, «торкало», і з таких кадрів шикувалися ряди, будемо сподіватися, зрозумілі не тільки нам." - Віктор Кочетов


Зміна караулу. Віктор та Сергій Кочетови, 1992 © з колекції Музею Харківської школи фотографії
Салтівське шоссе. Віктор та Сергій Кочетови, 1999 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про ковбасу в парку


"Недалеко від кінцевої зупинки тролейбуса був невеликий гай, в якому ми іноді гуляли. Кажуть, що справжній мисливець-професіонал бере з собою рушницю тільки тоді, коли відправляється на полювання. В той день фотокамери з собою не було, а картинка перед очима була така: чоловік середніх років стояв перед пірамідою з копченої ковбаси висотою приблизно в півтора метра. Побачивши, що ми зупинилися і спостерігаємо, як він складає в сумки ковбасу, сказав: «що стоїте? Швидше набирайте, скоро закінчиться. Я живу недалеко і вже третій раз сюди приходжу. Не бійтеся, цей продукт їстівний, вдома пробували - і нічого, все в порядку». Поки сходили додому за фотоапаратом, гірка ковбаси зникла." - ВК


Озеро на Тимуровців. Віктор та Сергій Кочетови, 1992 © з колекції Музею Харківської школи фотографії
Фарбування автомобілю. Віктор та Сергій Кочетови, 1997 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про знайомство з Михайловим


"Я і Рупін дружили і показували один одному свої роботи. Рупін знімав на замовлення, і я займався тим самим. Знімаючи на замовлення, ми в різних місцях потрапляли в одну і ту саму ситуацію, яка полягала в наступному: обов'язково при всіх зйомках була присутня людина з партійного або профспілкового комітету контори, заводу, інституту тощо, в якому здійснювалась зйомка. Супровідник (це, ймовірно, і була його основна функція) час від часу говорив: «це не знімайте, сюди повернемося, коли стіни пофарбують, зачекайте, цих людей треба переодягнути в форму». З цього випливало, що від фотографа чекали фотографій, на яких все повинно виглядати гарно. Фотографії, на яких можна було б побачити те, що було насправді, замовником не приймалися. А оскільки ці замовлення оплачувалися, то і сам фотограф заздалегідь розумів, що візьмуть, а що не пройде. Добре працювала самоцензура. Кожен фотограф знав заборонені місця і не робив «неоплачених» кадрів. Ми з Рупіним під час замовних робіт встигали робити фотографії, які називали «для себе», і в один з наших спільних переглядів Рупін сказав: «Тобі треба познайомитися з Михайловим». Потім ми пішли до Михайлова і познайомилися." - ВК


Селфі на вулиці Римарській. Віктор та Сергій Кочетови, 1995 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Спільні прогулянки


"Після першого візиту до Михайлова показ фотографій «для себе» затягнувся на багато років. Зараз важко сказати, навіщо мені були потрібні ці покази. Що було мені важливіше: показати свої чи подивитися свіжі у Бориса? Під час спільних прогулянок, які були тривалі і за часом, і за кількістю пройдених кілометрів, ніяких надзвичайних ситуацій або цікавих моментів я не пригадую. Ніколи ми не придумували маршрут і не планували місце і мету цих фотозйомок. Приблизними орієнтирами були ті місця, які можна назвати місцевою екзотикою або ті місця, яких намагаються не показувати гостям і туристам. Найближчі прогулянки від будинку, де жив Михайлов, – це двори старих районів; хто знає Харків, це вулиці Римарська та Пушкінська. Хто не знає Харків, то, для прикладу, прогулянка від центрального залізничного вокзалу по шпалах дорівнювала відстані двох-трьох зупинок електрички. Склад команди був завжди один і той самий: Боря, Віта (Михайлова), я і Сергій. Багато фотографій з синьої і коричневої книжок зняті Михайловим під час цих міні-подорожей." - ВК


Кулиничі. Віктор та Сергій Кочетови, 1982 © з колекції Музею Харківської школи фотографії
Собака прижимає вуха. Віктор та Сергій Кочетов, 1995 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Практичні заняття


"У нас з Михайловим були так звані практичні заняття. Наприклад, знімали одну і ту саму подію, потім дивилися, у кого що вийшло. Пішли якось на зйомку змагань місцевих пожежників. Ми з Сергієм знімали за зарплату для звіту, Михайлов ж знімав - я не знаю, навіщо. Ми повинні були все зробити правильно, що в принципі і вийшло, добре вийшло, замовнику сподобалося. А у Михайлова в результаті була публікація в фотожурналі, де на фото стояло три пожежники, і той, що стояв посередині, будучи високого зросту, в кадр не помістився і вийшов на фото без голови. Підпис свідчив: Три пожежники, тільки один високий. Виявилося, що неправильні фото кращі, цікавіші, ніж правильні. Це і називається розрив шаблону на наочному прикладі майстер-класу пожежних змагань." - ВК


Красиві хмари. Віктор та Сергій Кочетови, 1995 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про лурики


"Один знайомий, який багато років займався луриками, після перегляду серії «Лурики» зневажливо промовив: «Це що, я і не таке бачив». «Не таке», ймовірно, малося на увазі більш цікаве, рідкісне, оригінальне. Що це «не таке», я так і не зрозумів і запитав, а де воно, це «не таке», де і у кого це можна подивитися? А у відповідь тиша. Мало хто що де бачив. Якщо результатів від цього бачення немає, то, на мій погляд, немає і розмови на цю тему. Про себе або нас, якщо два прізвища, скажу два слова: лурики заразні! Після того, як з'явилася серія «лурики», для нас на вулицях в моменти зйомок різних подій у видошукачі були вже не люди, а лурики, живі лурики." - ВК


"Лурики" - пофарбовані чорно-білі фотографії. Виробництво луриків було одним з основних промислів для фотографів в Харкові в 1950-1980 хх. роках. У тексті згадується серія «Лурики» (1971-1985) Бориса Михайлова, в якій були використані фотографії з анонімних сімейних фотоальбомів.


Перехід на острівець безпеки. Віктор та Сергій Кочетови, 1993 © з колекції Музею Харківської школи фотографії
Віктор та Сергій Кочетови, 1999 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про доступність фотоматеріалів


"Почнемо з плівки. Плівка будь-яка, в будь-якій кількості. Хімія будь-яка, хоч ціла вантажівка. Працював в одному закладі, йду до начальника і кажу, що у мене закінчуються хімреактиви. Він каже: «Чого ти до мене прийшов? Дуй на базу». Я відповідаю: «Так дорого». Він каже: «Випиши рахунок, а ми подивимося». Виписую рахунок, показую йому. Він дивиться і каже: «Ти мене в тюрму посадиш ... ну добре, бери». Те ж саме з фотопапером. Папір закінчився - поїдь на склад, випиши папір. Дійшов до такого життя, що їздив в Шостку на комбінат, вибирав будь-яку плівку, яка мені потрібна, і розраховувався за це тоталітарний Радянський Союз, навіть не знаючи, куди пішли його гроші. Тобто наших матеріальних витрат - нуль." - ВК


Міст у Великій Данилівці. Віктор та Сергій Кочетови, 1985 © з колекції Музею Харківської школи фотографії
На Дніпрі. Віктор та Сергій Кочетови, 1995 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про фото с пісянням в полі


"Фото про те, що можна робити, а що не можна. Сидимо ми якось з великими районними начальниками на березі чогось, п'ємо і закушуємо. І один з них, будучи вже добряче напідпитку каже: «Ми тут таке робили, таке робили!» Я питаю: «Ну, що ви робили?» - «Та ні, я не можу сказати ...» Я кажу: «Ну тільки мені розкажи, на вушко...» Він збуджено так шепоче: «Розумієш, ми мочилися, а один нас фотографував!!!» Ось він де - верх заборони. Для них. Яка там порнографія, які там фільми - це все не йде. А ось «ми мочилися, а нас сфотографували» - це все, як зараз кажуть, бомба. Почали розливати - а я не п'ю. Вони глянули один на одного, і один каже: «Миколо, уявляєш, а якщо б ми не пили - яке б життя було?»." - ВК


Нарешті і ми тепер “Marlboro country”. Віктор та Сергій Кочетови, 1995 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Про секс і еротику в фотографіях


"Коли ці фотографії робилися, в СРСР такого слова не було. Але в усіх поліклініках висіли інструкції на кшталт цієї: «Все, що потрібно пам'ятати про венеричні захворювання, вирушаючи у відпустку, читайте тут»." - ВК


Ольга. Віктор та Сергій Кочетови, 1993 © з колекції Музею Харківської школи фотографії

Фотокнига "Кочетов" харківських фотографів - батька та сина Віктора та Сергія Кочетових була видана Музеєм Харківської Школи Фотографії (MOKSOP) в 2018 році. «Фотокнига року» в 2018 році за результатами національної премії «Укрсучфото», заснованої виданням Brid in Flight. Увійшла до шорт-листа премії “Найкраща фотокнига року” в номінації “Найкраща міжнародна фотокнига року” в рамках фесивалю PHotoESPAÑA.

Фотографії: Віктор та Сергій Кочетови;

Видавець: Музей Харківської школи фотографії (MOKSOP); Редактор: Сергій Лебединський; Текст: Віктор Кочетов; Дизайн: Аня Наленска-Мілах; Переклад: Ольга Міхнович;

Мова: англійська; ISBN: 978-3947922000 Наклад: 500; Розмір 31,8×23 см.;

Кількість сторінок: 132;

Вартість: 1200 грн.;


Замовити книгу можна на сайті видавництва.


Сергій Кочетов (1972 р.н., Харків) — представник Харківської школи фотографії, син Віктора Кочетова. Навчався у Харківському інженерно-будівельному інституті, який, як і батько, кинув після другого курсу та, знов-таки, наслідуючи батька, став фоторепортером. Змалечку допомагав Віктору у творчому процесі. За спогадами Віктора та Сергія, їхня перша спільна виставка пройшла в Харкові в галереї “Палітра” в 1999 році.


Віктор Кочетов (1947 р.н., Харків) — представник Харківської школи фотографії. Навчався в Харківському музичному училищі ім. Б.М. Лятошинського, яке не закінчив. У 1968 захопився фотографією. У 1978 продовжив навчання в Українському заочному політехнічному інституті на спеціальності металорізальні верстати та інструмент, де знов провчився лише кілька років. Почав професійно працювати фотографом: у кіно- та фотолабораторіях, у фотостудії при Обласному будинку художньої самодіяльності профспілок, фотокореспондентом різних видань, а також на Південній Залізниці. Хоч і не був учасником будь-яких фотографічних колективів, близько спілкувався з учасниками групи “Час”, зокрема, з Борисом Михайловим та Юрієм Рупіним. В його творчому арсеналі — типові для харківського осередку прийоми тонування та ручного розфарбування знімків, поєднання робіт у композиційні пари. Значна кількість його робіт створені разом з сином Сергієм Кочетовим.

Пов'язані пости

Дивитися всі

Comentarios


bottom of page