В рамках серії матеріалів про інституалізацію фотографії в Україні спеціально для Untitled журналістка Юлія Тарадюк поговорила з викладачем та фотографом Сергієм Мельниченко про фотографічну освіту та зокрема про започатковану ним Школу концептуальної та арт фотографії MYPH.
Як у вас виникла ідея створення школи?
Після повернення з Китаю в Миколаїв наприкінці 2017 року, я вирішив, що в мене є достатньо досвіду і знань, щоб навчати інших. До того ж, я мав бажання відкрити нові імена, дати поштовх молоді до розвитку, показати як можна зробити щось незвичайне і епатажне, аби воно знайшло свого глядача. Отож все розпочалося з авторського курсу в 2018 році на 10-12 занять.
Як виявилося, в Миколаєві є люди, зацікавлені в концептуальній фотографії. Власне, після першого курсу відбувся і другий, третій, четвертий... З часом збільшилася кількість занять, викладачів і, звісно, покращилась якість освіти. Також до нас приєднувалися студенти з різних міст і країн. Все це переросло в повноцінну школу.
Вражає, що вам вдалося з одного курсу розширитися до масштабів школи. Цікаво, як саме відбувся цей процес: легко і поступово чи дуже важко? І чи планували ви створити школу відразу після курсу?
Ні, все справді було поступово. Я не планував збільшувати розмір курсу, але, побачивши іскру в очах студентів, вирішив продовжити і запустив другий розширений курс. Згодом з найбільш активних, оригінальних і працелюбних митців я організував колектив молодих авторів MYPH. Я подавав заявки на різні конкурси, в галереї і нас почали відбирати, виставляти, купувати, запрошувати на різні івенти. В 2019 ми мали багато публікацій та близько 10 виставок в Україні, Польщі, Австрії та Італії.
Які виставки були найбільш знаковими для вас?
Серед найважливіших можу назвати виставку в Художній галереї “Лавра” (Київ), в Єрмілов Центрі (Харків), персональну виставку наших студентів у Вроцлаві, а також виставку “Між вогнем та вогнем: українське мистецтво зараз”, в якій приймали участь Антон Малиновський, В’ячеслав Тешнер і я. Найбільше фідбеку ми отримали після Kyiv art week. Навколо нашого стенду було багато активу, до того ж люди купляли наші роботи і після неї.
Виставка фотографії "Засоби впливу" в художній галереї “Лавра” (Київ, Україна)
Тобто, ви не лише досвідчений лектор і ментор, а й хороший менеджер?
Так-так. В цьому, власне, і є родзинка моєї школи. Я намагаюся докласти максимальних зусиль, щоб допомагати авторам і після навчання. Зрозуміло, що вести всіх протягом життя неможливо, але на етапі становлення автора, як впізнаваного митця, важливо дати йому певні настанови і поради.
Це справді дуже цінно, що ви не закінчуєте процес навчання на подачі теорії та практики.
Так. От незабаром в грудні буде відбуватись фото-ярмарок Photo Kyiv, і ми беремо там участь як школа. Я подав 10 авторів, серед яких менша половина з Миколаєва, а решта ― з інших міст. Бо після завершення курсів я намагаюся і надалі працювати з найбільш активними фотографами не лише з Миколаєва, а й з Києва, Львова, Харкова і т.д. Якщо їм потрібна моя допомога, то я з радістю даю поради.
Добре. У вас були якісь перешкоди під час розвитку школи чи все справді проходило так легко, як здається на перший погляд?
Як таких перешкод не було, бо ми маленька організація. Єдине що, в нас мало фінансової підтримки, все доводиться робити своїми коштами: оренда, навчальні матеріали тощо. А коли йдеться про виставки ― то й коштами студентів. Добре, що є люди, які допомагають мені, як-от студенти, які займаються нашим сайтом чи люди, які шукають грантові можливості. Крок за кроком ми розвиваємося і ростемо. Основна проблема ― в таких містах, як Миколаіїв, не дуже підтримують ініціатив на кшталт нашої. Але з точки зору школи, це нам не заважає. Ми відкрили свою громадську організацію і намагаємося подавати заявки на всілякі гранти.
Перейдімо до ваших викладачів. Ви вже згадували, що з часом до вас приєдналися різні фотографи. Розкажіть, як вони долучалися та які дисципліни викладають?
У нас всі викладачі з різних міст. Власне, це всі ті люди, з якими я добре спілкуюся і маю гарні стосунки.
Стас Остроус ― активний фотограф, який їздить з нами і на виставки. Він добре розуміється на історії і теорії фотографії, тому я ще на третьому курсі запропонував йому викладати тематичний цикл лекцій. Стас підбирає цікавий матеріал, і доволі структуровано подає теорію. Він розпочинає з першовитоків фотографії і закінчує сучасністю.
Олександра Осадча ― кураторка і дослідниця. Вона веде лекції про Харківську школу фотографії. Я не знаю в Україні того, хто розумівся б краще на цій темі, бо Саша працює в Музеї Харківської школи фотографії (MOKSOP). Вона, так би мовити, повністю в контексті. І великий плюс ― це її інформативна і цікава подача.
Валерій Ведута ― фотограф, який знімає на великі і середні формати. Він розповідає про те, як знімати сучасну фотографію на плівку.
Ілля Жекалов ― Засновник видавництва RedZet, яке друкує для багатьох сучасних виставок як в Україні, так і закордоном. Ілля розповідає в нас на курсах про різні нюанси друку та роботи з папером.
На одному з курсів запрошеним викладачем був Роман Пятковка, мій наставник, який свого часу дуже допоміг мені. У школі він прочитав цикл лекцій про сучасне мистецтво. Згодом частина група, яка за різних обставин не була на його заняттях, окремо навчалася в нього, бо Роман ― викладач з неабияким досвідом і багажем знань.
Усі лектори ведуть тематичні блоки в одному спільному курсі, так?
Так. Курс триває 4 місяці, і включає в себе лекції всіх викладачів. Студент приходить у нашу школу і почергово вивчає всі блоки курсу, тому за час навчання в людини накопичується добрячий багаж знань щодо різних аспектів фотографії. Колись я запускав окремий курс про Харківську школу фотографії, але це було для тих студентів, які не застали викладачку раніше. В нас також є опція обирати окремо ті блоки, які студент хотів би відвідати, але не зміг.
Ось ми і підійшли до вашого курсу, що от-от розпочнеться. Розкажіть детальніше про нього.
Ми стартуємо 17 листопада, заняття відбуватимуться он-лайн в зумі. Цього разу я вирішив не перевантажувати студентів, бо попереднього разу в нас було по 3 заняття в тиждень. Думаю, їм було важко через те, що в період карантину багато людей позаписувалися на всілякі заняття і паралельно навчалися в різних місцях. Зрозуміло, що за таких умов людина не встигала “переварювати” інформацію. Тому цього разу я вирішив зробити заняття по 2 рази на тиждень (вівторок і четвер).
Попереднього разу в нас було 40 занять, а цього разу буде 32. З них 14 занять ― мої, 8 занять про Харківську школу фотографії, 6 ― з історії і теорії фотографії, по 2 заняття про друк і плівкову фотографію.
У ваших студентів є “домашні завдання”?
Так. Ми даємо всього декілька таких завдань на курс. Навіть 2 завдання за весь процес навчання виконує від сили половина фотографів, тому немає сенсу робити це після кожної лекції.
Хоча, я вважаю, саме така праця над собою розвиває фотографа, показує його бажання розвиватися. Я слідкую за дедлайнами робіт, щоб побачити хто справді має хорошу самодисципліну і мотивацію. Хтось встиг, хтось ні, хтось взагалі не зробив ― все це показує наскільки відповідально автор буде в подальшому працювати зі своїми проєктами.
А що є фінальним завданням вашого курсу?
Основна ціль курсу ― створення фотопроєкту. Саме тому курс допомагає фотографам у формуванні проєктного мислення. Ми розповідаємо студентам про те, як потрібно працювати з серіями зображень, шукати ідеї, поєднувати думки, експериментувати з кольором і форматом. Паралельно з цим ми розглядаємо проєкти сучасних фотографів і вивчаємо різні жанри фотографій, в основному ― концептуальну, документальну і арт-фотографію.
Фотопроєкт "Ненасильницькі зміни" Ольги Коваль
Яка подальша доля створених проєктів?
Після завершення курсів ми створюємо виставки фотопроєктів. Це сприяє медійному розголосу і поширенню робіт студентів. Також велику роль грають колекціонери та відомі фотографи, які з моїх каналів комунікації дізнаються про виставки. Одні можуть, зацікавившись, опублікувати певні фотографії, інші ― купити їх чи навіть зробити персональну виставку. Для мене важливо те, що я можу рекомендувати своїх авторів іншим.
Як ви плануєте зробити виставку цього разу?
Власне, після першого і другого курсу відбувалися виставки в офлайн форматі. Третій і четвертий курс матимуть велику онлайн-виставку робіт, яку ми зараз формуємо. Звичайно, ми хотіли зробити триденне свято фотографії в Миколаєві з презентаціями фотографій, майстер-класами, творчими зустрічами, але через карантин не вдалося реалізувати такі плани.
В найкращих тенденціях сучасного світу ми готуємо онлайн-виставку для 25 фотографів на віртуальних стінах. На ній глядачі зможуть побачити експозицію з дуже різними і цікавими світлинами. Нам залишилося ще допрацювати декілька нюансів та помістити виставку на сайт щоб кожен міг перейти за посиланням і відвідати її. Також було б дуже класно, якби фото-ярмарок Photo Kyiv розпочався одночасно з виставкою моїх студентів.
Фотопроєкт Томи Магдик
Чи я правильно розумію, що ваша виставка матиме схожий формат до Kyiv art week?
Так, ви зможете за допомогою мишки і клавіатури переміщатися 3D галереєю і роздивлятися фотографії, які будуть розміщені на лайт боксах i великих фотошпалерах. Ми оформлюємо все в найкращих тенденціях сучасних виставок. Я особисто займався розміщенням робіт кожного автора, тому й відвідував Київ нещодавно.
Розкажіть про кількох ваших студентів.
Артем Гумілевський і Юлія Полуніна нещодавно брали участь в груповій виставці в Інституті проблем сучасного мистецтва. Артем і Юля зробили дуже класний проєкт “Ідеальні стосунки” під час карантину, який потрапив у список найкращих проєктів для глядацького голосування від Bird in Flight, хоча, на жаль, в основний шорт-лист не пройшов. Але в цілому їхня серія дуже потужна. Також мені подобаються автопортрети, які знімає Артем, я бачу в них потенціал.
Ще в нас є дівчина Оля Коваль, їй всього 18, проте фотографії у неї дуже сильні. Не можу сказати, що вони десь “вистрелили”, але майбутнє в її світлин точно є.
Євген Заєць також має цікаві роботи. Він активно працює у фотошопі, тому в нього дуже класні, сучасні і кольорові світлини. На онлайн-виставці ми робимо йому взагалі окрему темну кімнату, щоб його яскраві роботи аж сяяли на чорному тлі.
Фотопроєкт Євгена Зайця
З нетерпінням чекаю виставки, щоб побачити це все на власні очі.
Дякую, ми теж.
І на завершення: що для вас є основною цінністю школи?
Я вважаю, що найголовнішою цінністю є розвиток. Важливо, щоб фотографи не зупинялися і після закінчення курсу. Для мене багато означає те, що студент вже без моєї допомоги досягає успіху, виставляється, бере участь у конкурсах. Це головний показник того, що мої зусилля були докладені не даремно.
Сергій Мельниченко (1991 р.н., Миколаїв) - український концептуальний фотограф. Засновник та куратор школи концептуальної і арт фотографії MYPH. Член UPHA – Української Фотографічної Альтернативи. Фотографією почав займатися у 2009 році. Протягом останніх років брав участь у понад 150 персональних та групових виставках по всьому світу. Переможець українських та міжнародних конкурсів, серед яких «Leica Oskar Barnack Award Newcomer» у 2017 році (Берлін), «Фотограф року» у 2012, 2013 та 2016 (Київ, Україна), «Золота камера» у 2012 (Київ, Україна). Увійшов до шорт-листів «Krakow Photomonth» у 2013 році та «Pinchuk Art Centre Prize» у 2015 році та ін. Учасник «Paris Photo», «Volta Art Fair», «Photo L.A.», Photo Basel, тощо. Номінант на премію “Foam Paul Huf Award”. Роботи Сергія знаходяться у приватних і публічних колекціях в Україні, Росії, Польщі, Франції, Німеччині, Бельгії, Гонконзі, Литві та США.
Kommentare